За переказами старожилів село Стадниця заселялось близько 1630-1660 років.
Землі,що прилягали до великого яру, який утворився в давнину від пересування льодовиків з півдня від шляху «Вінниця - Турбів» були наділені царським урядом поміщикові Грохольському. Грохольський мав дачу в П’ятничанах біля Вінниці, а біля Яру утримував стада кінського молодняка. Доглядачі стад утворили поселення, яке зросло в невеликий хутір, звідки пішла назва «Стадник». В подальшому поселення збільшувалось. Таким чином утворилось село під назвою «Стадниця».
Село було повністю кріпосницьким до 1861року. Після цього було наділено селянам частину поміщицької землі за великий викуп. Ще багато років вони відробляли так звану «дворньову» (2 дні на тиждень працювали в пана Родани). Викуп був такий великий, що його сплачували аж до революції 1905 року.
Війна з Японією, передувала революції 1905року. Страйки робітників ,повстання селян проти поміщиків в боротьбі за землю докотились і до села Стадниця. За допомогою драгунів, які були на утриманні поміщика протягом місяця , повстання було придушене.
Населення було соціально неписемне. Приблизно до 1870 року навчали грамоти в хатах церковні дяки. Навчали лише друкованого письма, читати слов’янською мовою, Псалтир.
Першим вчителем в селі був Ковальчук Андрій, уродженець села, який закінчив в Києві Реальне училище. Школа мала назву «церковно-приходська». Завідуючим рахувався піп. Переважно навчались хлопчики. Після закінчення 3 класу учні складали екзамени і отримували посвідчення. Предмети викладались щодня – закон божий, арифметика, часослов, Псалтир, Євангеліє з перекладом на російську мову, російська мова. Учні відвідували усі церковні відправи. Піп та вчителі у вихованні використовували покарання (били різками та лінійкою).
Лікарів в селі не було , тому зверталися до пана та шептух. Смертність була великою. Приблизно з 1910р. лікуван ням хворих став займатися військовий фельдшер Дмитро Бондарчук.
1914 року почалась світова війна , на яку було мобілізовано всіх чоловіків з 18 до 45 років. Багато не повернулось.
Весною 1918року на Україну вторглися німці, а 1920 року буржуазна Польща. З польськими та мадярськими окупантами повернулись поміщики. Окупанти встановили старі порядки, але панувати їм прийшлось недовго. Після вигнання з України всіх окупантів силами Червоної Армії звільнилось наше село. Організовувались комітети незаможних селян, які вдруге розподілили поміщицькі землі.
В кінці 1928р на початку 1930р було організовано колгосп. В колгосп вступило 60 господарств. Звезли насіння, реманент , робочу худобу, кіньми та машинами засіяли першу весну. Крім польових робіт силами колгоспників було побудовано свинарник, корівник, стайню та магазин. Колгоспне господарство щорік . Раптом у 1941році по-звірячому напали фашисти. Фашисти все забрали зруйнували, загнали в рабство до Німеччини 105 представників кращої молоді. Багато односельчан полягло захищаючи Батьківщину.
Важко було відновлювати після війни сільське господарство. Не було машин, робочої худоби. Копали поле лопатами, обробляли коровами, відбудовували приміщення. Але всі труднощі були подолані.
Село Стадниця розташоване на відстані 10 км від м. Вінниці. Село повністю електрифіковано та газифіковано, розпочато роботи по підведенню води.
Маємо гарний дитячий садочок, що забезпечує потреби села, будинок культури , школу I-II ст. у якій навчається 109 учнів, будинок сільської Ради , 3 магазини.
На території села знаходиться кладовище, церква , пам’ятники:
«Загиблим пілотам», «Жертвам фашизму», «Односельчанам» .
Також маємо власну футбольну команду, художні колективи,які гідно представляють рідне село.
